Як вижити в умовах економічної кризи?

Не для кого не секрет, що в наш час роботодавець в цілях економії шукає універсальних спів робітників. Щоб не пив, не курив, їсти не просив, а працював собі тихенько цілодобово за заробітну плату трохи більшу за прожитковий мінімум. А ще краще, коли він кругла сирота: ні дружини, ні дітей, ні родичів що б можна було понаднормово попрацювати (от тільки понаднормові не на всіх підприємствах передбачені). Хочу детальніше розповісти про один завод, існуючий в місті N. Цей великий і в минулому досить прибутковий завод нафто обладнання в середині 90-х років був повністю викуплений одним жвавим підприємцем. До заводу додавався «багаж» у вигляді гуртожитку і дитячого садка. Новий господар частину майна розпродав сам, частину розтягли старі господарі, але завод не здається. Є ще в його коморах ресурси для виживання. Тоді господар подумав і вирішив відкрити виробництво скла, чим не бізнес? Сировина дешева, раб сила тиняється без діла і постійно чогось вимагає ( робітники, отримані як додаток до заводу). Заручившись підтримкою мера, пообіцявши 1500 робочих місць, взяв кредит і приступив до роботи. Незабаром була вибудувана ванна піч, встановлені склоформуючі машини італійського виробництва і куплений формокомплект. Залишилося набрати спеціалістів і виконати обіцянку меру, забезпечити місто робочими місцями. Нарешті довгоочікуваний день настав, і перша партія склотари випущена. Роботодавець у передчутті величезних прибутків, а робітники в очікуванні обіцяної зарплати, всі повні ентузіазму і віри в світле майбутнє. Перші нагороди і солідні замовники, надихнули господаря на розширення виробництва і будівництва ще однієї печі, в два рази більшої за першу. З будівництвом виникли перші фінансові проблеми на підприємстві, які почали вирішувати за рахунок робітників. Почалися затримки з виплати зарплати робітникам, і клятвені запевнення, що після запуску в експлуатацію другої печі валовий випуск продукції збільшиться втричі і всі борги будуть виплачені. Але комунальникам і голодним дітям одні обіцянки на стіл не покладеш, і в громадському транспорті за проїзд готівку вимагають. У багатьох нерви і не витримали, почалися масові звільнення і скарги в прокуратуру. Тільки очікуваного результату дочекалися не багато (так і не отримавши повного розрахунку виїхали на заробітки), а ті хто дочекався просто оторопіли. Адже ніхто при отриманні довгоочікуваної зарплати не задавався питанням, чому виплата за один місяць, а відомості чотири і в жодній не прописані ні число, ні місяць. Дякуємо нашому уряду за те, що пенсії виплачувалися вчасно хоч і не великі. Своїх дорослих діток і внуків від голодної смерті врятували літні люди, але борги по комунальних платежах росли з кожним місяцем. На робочих місцях залишалися одиниці і працювали в тому ж режимі ( виробництво безперервне і вимагає постійного контролю), і на тих же умовах. Через півтора року почалися поліпшення, для отримання пільгових кредитів на розвиток малого бізнесу підприємство роздрібнили на безліч дрібних фірм. Підвищили зарплату на 30%, потихеньку почали виплачувати борги, і люди з гордістю стали говорити про своє підприємство. Незабаром повернулися на свої робочі місця люди, які звільнилися раніше, і начебто все стало налагоджуватися. Продукція відвантажувалася великовантажним автотранспортом і залізничними вагонами у всі куточки нашої великої країни і в країни ближнього зарубіжжя. Завдяки копіткій праці і старанню деяких спів робітників успішно провели сертифікацію та стандартизацію підприємства своїми силами, без залучення фахівців зі сторони. Недовго тривали спокій і благополуччя. Незабаром був прийнятий проект третьої печі, почалося будівництво і все було б нічого, та підвела перша піч. У басейні печі утворилася тріщина, з якої потекла стекломасса як лава з жерла вулкана. Прийняли рішення піч заморозити, вона потребує капітального ремонту. Рішення прозвучало як вирок. Три місяці жили у борг, але ще сподівалися на краще. Прогноз іноземних фахівців щодо другої печі багатьох навів на думки, що пора бігти. Тільки тікати було нікуди, економічна криза призвела до зростання безробіття. І люди продовжували ходити на роботу з вірою на диво, але в черговий раз господар вирішив свої проблеми швидко і в збиток робітникам, які протягом 10 років залишалися відданими своїй професії. Всі без винятку були звільнені за ст.77 п.1, розірвання трудового договору за взаємною згодою сторін (правда, згоди ні в кого не питали). Начальники підрозділів відразу оголосили, що скорочення не буде. Ті хто буде наполягати на скороченні, розрахунок отримають по одній відомості і без премії, і по мірі надходження грошових коштів на рахунок фірми. Преміальна частина становила 60% від всієї зарплати плюс три місяці заборгованості, виходила досить пристойна сума. Зрозумівши всю безвихідність ситуації, робочі підписали договір і дружно поповнили ряди безробітних в невеликому місті N.