Види підприємств. Їх розвиток в умовах ринку.
Розглядаючи процес роздержавлення економіки в Україні можна виділити основну соціально-економічну мету, яка полягає у передачі трудовим колективам частини державної власності. 
Це основний шлях боротьби з відчуженням працівників від власності на результати праці, на засоби виробництва, від економічної влади, від управління виробництвом і т.д. Відповідно до Законів України виділяються три види підприємств: індивідуальні, колективні та державні. До індивідуальних належать сімейні і приватні підприємства.
Якщо розглядати більш широку класифікацію, виділяють наступні види підприємств:
1. Колективні, орендні.
Засобом освіти колективної власності, первинним механізмом роздержавлення власності є оренда. При підписанні договору держава передає оборотні кошти і виробничі фонди на термін 10-15 років, за певну плату, у володіння трудового колективу на тимчасове користування. Засновником орендного підприємства є трудовий колектив. Може бути зареєстрована як самостійна юридична особа, так і організація орендарів.
Оренда є фіксованою орендодавцем величиною. Це встановлена на певний період плата. Вона є різновидом господарського розрахунку. Орендар підприємства самостійно розподіляє розрахунковий господарський дохід. Має право на свій розсуд використовувати його на соціальні потреби, на розвиток виробництва і оплату праці. Оренда є не видом власності, а формою господарювання.
Орендний колектив більш самостійний у порівнянні з орендним підприємством. Він прагне до поліпшення і розвитку виробництва.
2. Акціонерні товариства.
У рамках соціально орієнтованої ринкової економіки акціонерна власність виконує такі функції:
- Акціонерне підприємництво сприяє формуванню матеріально-технічної бази, сприяє демократизації в управлінській діяльності підприємства, підвищує рівень зацікавленості працівників в оптимальному використанні виробничих засобів та робочого часу;
- Шляхом купівлі-продажу акцій розширює джерела накопичення за рахунок грошових активів населення;
- Сприяє розвитку товарно-грошових відносин;
- Прагне до урівноваження попиту і пропозиції в економіці;
- Ця форма сприяє більш ефективному регулюванню кількості грошей.
В Україні мають право існувати такі види акціонерних товариств: закриті акціонерні товариства, в яких акції можуть поширюватися лише серед засновників та акціонерні товариства відкритого типу, де поширення акцій відбувається шляхом відкритої купівлі-продажу на біржі.
Головним атрибутом акціонерного товариства є акція. Це безстроковий цінний папір. Вона підтверджує пайовий внесок (пайова участь) акціонера в статутному фонді. Дає право на членство в акціонерному товаристві та на отримання дивідендів (прибутку). Акція підтверджує право власності на частину майна, у разі ліквідації товариства.
Акції бувають простими, привілейованими, на пред'явника та іменними. Для іменних акцій повинна бути книга реєстрації, до якої вносяться відомості про кожну таку акцію. Ця інформація містить дані про власника, про час придбання і про кількість іменних акцій у кожного акціонера.
Акції на пред'явника вимагають тільки занесення даних про загальну кількість в книгу реєстрації акцій.
Власник привілейованої акції, на відміну від простої, має переважне право на одержання прибутку. При ліквідації товариства, власник такої акції має пріоритет при розподілі майна. 
Власники привілейованих акцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством.
Виплати по дивідендах проводяться акціонерним товариством за підсумками року. Дивідендами є прибуток, що залишився після сплати податків і кредитів.
3. Товариства з обмеженою відповідальністю.
Вони створюються об'єднанням пайових внесків. Це замкнуті товариства, які не випускають акцій, не встановлюють дивідендів. Розподіл прибутку відбувається пропорційно внескам. Тому така форма підприємства є найбільш зручною і привабливою.
Реєстрація товариства відбувається після внесення, на банківський рахунок, кожним засновником від 30% свого внеску.
4. Договірні товариства.
Вони створюються юридичною та фізичною особою. Такі товариства створюються для отримання вигоди від спільної діяльності на ринку, при цьому зберігається первинна самостійність.