5 книг, які потрібно прочитати, щоб зрозуміти сучасну українську літературу
Українська сучасна література відлякує чимало потенційних читачів. Деякі з глузуванням відгукуються про українські книги або запитують, а чи існують такі взагалі. Так вони існують і ви можете в цьому переконатись, переглянувши презентації з української літератури. А виною всьому ігри вітчизняних авторів з постмодерністською естетикою.
Міфи сучасної української літератури:
- Середньостатистичний українець впевнений, що нинішня література - муть і потоки свідомості, де багато сексу і мату. На ділі ж читачі просто неправильно уявляють собі постмодернізм. Цей напрямок вносить здорову частку стьобу в досить серйозний літературний контекст. Наприклад, як в романі Юрія Андруховича «Московіада». Там і апокаліптичні (привіт Чорнобилю), і таємна московська підземка-бункер (привіт теоріям змови), і довга дорога на поїзді з Москви до Києва та Львова (привіт Київського вокзалу, думкам про другосортність), і фантасмагоричний образ короля Олелька ІІ (привіт альтернативної історії).
- Інший міф - успіх багатьох авторів на кшталт Ірени Карпи, Оксани Забужко чи Сергія Жадана пояснюється статусом, брендом і самопіаром. Як правило, так говорять «критики», які жодного разу не відкривали книги. Виходить, що не люблять саме авторів, а не їхні твори. Подібна гучна нелюбов означає лише одне: не читання.
Коли вас хтось запитує: "Чому сучасна українська література така погана?", варто поцікавитися, що встиг прочитати ваш співрозмовник. Далі, ми розглянемо 5 сучасних українських книг, на які варто звернути увагу всім. Хоча б з ознайомчою метою.
«Перверзія» Юрія Андруховича
Це роман-пастиш, де зібрана своєрідна смислова та стилістична антологія-мозаїка постмодерну. Сюжет побудований на основі міфу про Орфея, який пішов за Еврідіка в царство мертвих. Декорація царства мертвих - Венеція. Місто-лабіринт, місто, який тоне, місто-кохання, місто-смерть. Від уявної пафосності роман рятує хороше почуття гумору Андруховича і сюжетна лінія фантасмагоричною конференції про кінець світу. Після 21 грудня - дуже актуально.
«Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко
Книгу читати непросто, оскільки в ній використано техніку «потік свідомості». Але для тих, хто коли-небудь брав в руки твори Вірджинії Вульф, Вільяма Фолкнера або Джеймса Джойса, складнощів не виникне. До того ж цей «високий» прийом вдало контрастує з «низькою» темою твору - роман все-таки про секс. Так, «Польові дослідження» - це шанс оцінити незвичайну письменницьку відвертість і сміливість роботи з табуйованою темою.
«Ворошиловград» Сергія Жадана
Найзріліший роман письменника. За сюжетом, молодий колишній менеджер з Києва повертається в рідну східноукраїнську провінцію - рятувати сімейний бізнес. У тексті є і бандитська екзотика, і абсурдні пісні, і танці в стилі Кустуріци, і екзистенціальний пошук сенсу буття дорослої людини, який жив над своїм життям.
«БотакЄ» Тараса Прохаська
Це найповніша збірка художніх текстів Тараса Прохаська - одного з небагатьох українських письменників дійсно світового рівня. Твори автора досить складно описувати або переказувати. Вони дивні, і це, напевно, найкращий епітет. Декорація в книзі - світ Карпат, міфічне море, фантасмагоричне місто-курорт Ялівець для всіх нещасних, яких там здебільшого лікують джином. Прохасько, як правило, порівнюють з Маркесом. Я вважаю, що це не саме вдале порівняння, але про щось воно все ж говорить.
Трилогія «Пацики» Анатолія Дністрового
Ці романи цікаві як якийсь пролог до формування ряду тем сучасної масової літератури. Українські автори досі мало пишуть про 90-х роках. Може, тому що цей період ще не став історією - пройшло не так багато часу. Проте Анатолій Дністровий вдалося створити відмінну трилогію про життя молоді спальних районів. На сторінках книги, що важливо, зустрічаються не тільки гопники.
Висновки
У цьому списку не дарма змішані імена та стилі - це дозволить спробувати на смак кілька регістрів сучасної літератури України. І якщо припаде до душі, то має сенс «покуштувати» і хороший non-fiсtion. При цьому важливо пам'ятати: українські книги не обов'язково любити, мистецтво взагалі нікому не зобов'язана робити приємність. Хоча стежити за літературним ринком варто - тільки так вдасться зрозуміти процеси, що відбуваються в текстовому україномовному просторі.