Курс на уран або перспективи ядерної енергетики

Вперед в шахти! Розвідники, які спеціалізуються на пошуку уранових покладів, знову відновили свою активність. Їх послуги не були затребувані протягом більше двадцяти років, за часів так званої «ядерної зими», яка послідувала після аварії на атомній станції Three Mile Island (США, штат Пенсільванія) у 1979 році і Чорнобильської катастрофи в 1986 році. Зараз вони заново нишпорять по світу в пошуках дорогоцінного мінералу. Від Австралії до Намібії, від Казахстану до Монголії, і навіть у Канаді. З однією нав'язливою ідеєю: щоб запустити будівництво нових ядерних центрів, необхідно переконатися в тому, що проблем з паливом не буде.
Уран, який на даний момент добувається в шахтах, являє собою тільки більшу частину з того, чого потребують існуючі станції. 45% палива поставляють російські і американські військові, які отримують його в результаті перетворення військових запасів, які накопичилися,   а також великі корпорації, що спеціалізуються на виробництві електрики. На даний момент ці джерела перебувають на межі виснаження.
Міжнародне енергетичне агентство (МАЕ) вважає, що запаси урану не повинні ставати перешкодою на шляху будівництва нових ядерних потужностей, враховуючи те, що вже доведені ресурси покривають необхідність у ядерному паливі як мінімум до 2030 року. Причому дані розрахунки зроблені на підставі передбачуваного подвоєння споживання уранового палива вже працюючими енергоблоками (443 реактора в світі), додають експерти МАЕ.
Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), ​​яке входить до складу Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), спільно з Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) раз на два роки проводить єдину в світі інвентаризацію енергетичного обладнання. Згідно з останнім звітом агентство оцінює світові запаси уранового палива, придатного для експлуатації, в 5,5 мільйонів тонн. Згідно з заявами геологів, ще десять мільйонів тонн можуть бути відкриті в районах, що містять уран. Якщо порівняти цю цифру в 5,5 мільйонів з річним споживанням АЕС, яке прирівнюється до 70 000 тонн, стає ясно, що дані запаси дозволять експлуатувати теперішній парк ядерних ректорів ще протягом 80 років. А що далі? Мільйони тонн, укладені в фосфати, і мільярди тонн, що містяться в океанській воді, можуть бути придатні до експлуатації, навіть незважаючи на те, що технічні та фінансові перешкоди на сьогодні є нездоланними.
Дані фахівців з ядерної енергетики не переконують скептично налаштованих екологів. Крім вартості енергоблоків, їх бентежить управління радіоактивними відходами, ризики по виникненню аварій на станціях, а також поширення ядерної зброї. Крім того, вони посилаються на географічну нерівномірність розподілу запасів (тринадцять країн мають доступ до 93% всіх уранових покладів у світі), що може стати причиною зупинки всього ядерно-електричного ланцюга. Теорія піку виробництва енергії на невідновлюваних ресурсах вірна в такій же мірі для урану, як і для нафти або газу. Якщо запасів урану зараз вистачає на кілька десятиліть, це не привід масово запускати ядерні реактори, принаймні, розробляти реактор-розмножувач. На цьому наполягають фахівці з екології. При цьому не потрібно забувати, що на даний момент в експлуатації знаходяться всі легкодоступні родовища урану.
Зараз це зробити важче, ніж раніше, коли досить було пройтися з лічильником, щоб знайти уран. У світі ще залишилися недосліджені місця, але їх ніяк не можна назвати гостинними: Далекий Схід у Росії, полярне коло в Канаді, деякі країни Африки, Центральна Азія, басейн Амазонки в Бразилії. Якщо відновлення розвідувальних робіт можна назвати реальним, то розробка уранових родовищ йде в більш повільному темпі. Різко зросла вартість запуску шахт, особливо якщо протягом декількох десятиліть там не велися роботи. Деякий час займе також підготовка фахівців в цій області.
Що стосується боротьби, що ведеться за право працювати на родовищах урану, вона з кожним днем ​​стає все більш безжалісною. Часи, коли західні компанії отримували 100% прав на розробку, вже давно в минулому: країни-виробники хочуть отримати найкращу ціну за свої ресурси. Французький концерн Areva втратив свою монополію в Нігерії. Їм знадобився цілий рік на те, щоб отримати дозвіл на родовище Імурарен, на яке претендували також канадці та китайці. Все більше підприємств змагаються між собою на цьому ринку: вертикально інтегровані компанії, працюючі по ланцюжку шахта - паливо – реактор - переробка ядерного пального (Areva); виробники ядерних реакторів (Toshiba-Westinghouse); компанії, що займаються розробкою шахт (BHP Billiton, Rio Tinto); компанії-виробники електрики, які хотіли б забезпечити себе паливом на довгий час. Після зльоту ціни до 130 доларів у 2007 році уранові компанії почали з'являтися на ринку як гриби після дощу. Їхня кількість перевалила за 700. Коли ціна впала до 50, ці стартапи розчинилися в повітрі. Фінансова криза потягнула вниз звіти багатьох компаній, але прихильники атомної енергії досі залишаються оптимістами. Вони вважають, що у ядерної енергії та в урану є майбутнє. Радіоактивне.