Правда і вимисел у книзі Код да Вінчі

Людям подобається брехня, адже повірити в неї будь-якій людині не складе ніяких труднощів. Красива казка, написана Деном Брауном, стала популярною всього за кілька днів, і протягом декількох років продажу його книги Код да Вінчі є справжньою заздрістю інших письменників і видавців. Чому ж саме ця книга - це просто казка чи всього лише красиві слова?
Сюжет детективного роману розгортається навколо знаменитого філософа,  вченого, винахідника і художника Відродження Леонардо да Вінчі. Потрібно віддати авторові належне, адже після прочитання його книги, інтерес до цього діяча науки і культури зріс до самих небес. Тепер його праці популярніші за музику Бітлз в шістдесяті роки минулого століття. Історія, описана в книзі Код да Вінчі, починається зі звірячого вбивства поважного старця, який був наглядачем Лувру. Але зло не могло залишитися в переможцях. Перед смертю розумний чоловік залишив зашифроване послання, прочитати яке можна лише придивившись до знаменитих картин минулого. Ні-ні, записки ні в якому разі не допоможуть виявити особистість злочинця. Але вони допоможуть знайти Святий Грааль, який виявиться зовсім не чашею, а Марією Магдалиною, яка була вірною дружиною Христу. Після смерті улюбленого чоловіка, Марія втікла до варварів у Францію, де благополучно народила дочку. На жаль, вона не змогла виконати останнього бажання свого благовірного - стати главою церкви після його раптової смерті. Таким чином, пошуки Грааля є ні чим іншим як паломництво з метою схилити коліна перед жіночим началом, яке було несправедливо втрачене у віках. А втрачено воно було за часів темного середньовіччя, коли папство не могло розлучитися зі своєю всюдисущою «божественною» владою.
Особливе місце в цій текстовій нісенітниці займає легендарна картина Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря». На ній зображений Ісус зі своїми апостолами якраз в момент виголошення легендарної фрази: «Один з вас зрадить мене». Праворуч від Ісуса сидить молодий апостол Іоанн, але Браун чомусь назвав його Марією Магдалиною. Чому? Невже юнак здався йому настільки жіночним? На багатьох картинах, написаних під час Відродження, Іоанн зображений прекрасним і ніжним юнаком. «Таємна вечеря» Леонардо не виняток! Головна загадка його картин далеко не в написаних персонажах його картин, а в таємничій техніці і секретних прийомах живопису. Де він побачив у апостола «натяк на жіночі груди»? Якщо складка плаща дійсно одна півкуля грудей, то куди поділася інша? Збочена вільність письменника виникла лише через букви V, які змальовують їх плечі? Крім цього, у Дена Брауна було ще один «незаперечний» викривальний доказ. Праворуч від Іоанна розташовуються Іуда і апостол Петро, чиї тіла нібито утворюють букву «М». Якщо припущення письменника дійсно вірно, то куди подівся апостол Іоанн, про присутність якого можна дізнатися з наступних джерел: Марк 14:17-20, Матвій 26:20, Лука 22:8? До речі, про саму Марію, яка була присутня на «Таємній вечері», не говориться ні слова.
Вже навчений гірким досвідом з книгою «Ангели і демони», Ден пише на початку роману Код да Вінчі наступні рядки: «Всі дійові особи, події і місця вигадані». Якщо в минулій книзі високоповажний журналіст писав про таємний орден, який хотів вилаяти церкву, то в цій книзі він ставить під сумнів саму недоторканність Ісуса і всього патріархату. В кінці книги цей же молодик пише рядки, які абсолютно суперечать рядкам на початку книги: « Книга надає точні описи творів мистецтва і архітектури, таємних ритуалів, старовинних документів». Це безглузде твердження є плодом хворої фантазії Брауна!
Яскраві свідчення тому - це рядки самого роману. У шостій главі даного детективу сказано про те, що спочатку Олімпійські ігри були присвячені «чаклунству Венери», хоча насправді стародавні греки вихваляли Зевса. Венера - це римська богиня любові і краси, в Греції її звали Афродітою. У главі 55 пан Браун з повною впевненістю заявляє про те, що Сувої Мертвого Моря були знайдені в п'ятдесяті роки минулого століття, хоча їх знаходження датоване 1947 роком. Також вони жодним чином не можуть бути частиною Євангелія, адже вони з'явилися набагато раніше. Легендарний пріорат Сіону зовсім не був заснований в 1099 році одним з ранніх королів Франції Франсуа де Буйоном. Його заснував (і навіть офіційно зареєстрував) справжнісінький хлюст і засуджений шахрай, якого звали П'єр Плантар, в 1956 році. Виходячи з усього цього, зробіть свій власний висновок про достовірність інформації, яка опублікована в книзі.
Усі наведені факти - це всього лише вершина айсберга. Читаючи книгу, можна не перестаючи сміятися майже у кожному рядку. Не дозволяйте себе обдурити, подібні джерела інформації потребують перевірки.