< p style = "text-align: left;"> Почалося все у далекому 1722 году на Полтавщині в селі Чорнухи, коли в небагатій козацькій родіні Савки Сковороди народився син Григорій. Змалку хлопець виявляв хист до науки й музики, тому батьку, бажаючих синові кращої долі, віддав його "грізті граніт" до Києво-Могилянської академії. Отримай доступ до бібліотечних ФОНДІВ академии та ее кращих розуміюсь почав їх настількі жагуче вівчаті, что Ледь не у всьому оказался Кращим Із студентов, а слава и Визнання ширилися далеко за Межі рідного вузу та України. Проти слава и Визнання й достатньо часто идет нога в ногу Із заздрістю и ненависть - філософ, переслідуваній за свои подивись як державою, так и духовенством, прежде 20 років свого життя провів у мандрах. Можливо самє там, среди народу, и зародилися и розвинулася его подивися та сформувалася вчення, В якому біблійнапроблематика Жорсткий крітікується та тісно поєднується з прогресивний ідеямі платонізму, стоїцізму. Велич и вічне Визнання Сковороди Полягає в тому, что в добу національного гніту, жорстокости утісків українського народу Преса імперією ВІН ставши на бік співвітчізніків - чого варта его відповідь еліті - "А мій жребій з голяками". Творчий доробок, даже у таких условиях, налічує Чимаев філософських творів, Збірки віршів, байок, притч.
Пам ‘ ять про видатних філософа, педагога, поета шанують в Україні та й в усьому мире. Его творчість стала, без передбільшення, явищем в українській культурі XVIII століття. Відзначаються его ювілеї, Відкритомеморіальні музеї, Йому споруджено монумент.
Будучи генієм свого годині, и в Останню шлях Савич Пішов "по-філософськи", залиша по Собі геніальну и добро впізнавану фразу « Світ ловив мене, та не впіймав … »