Тунель через Берингову протоку: історія амбітної ідеї
Сьогоднішній світ стає тіснішим з кожним днем. Сміливість і наукові досягнення пов'язують самі віддалені ділянки землі, роблячи людей ближчими та стираючи межі. Недивно, що з часом людина прагне подолати всі великі перешкоди. Якщо раніше це була 
річка між селищами та ненадійний пліт, то в наш час це величезні відстані між континентами та складні артерії тунелів. Зараз багато поглядів звернені на Берингову протоку та сміливий проект, покликаний незабаром з'єднати два величезних континенти: Євразію і Північну Америку. Він покликаний докорінно змінити економічне життя регіону та наше сьогоднішнє уявлення про неможливе. Для того щоб зрозуміти весь ризик, пов'язаний з проектом досить поглянути на фотографії Берингової протоки. Безкрайня товща води, майже на сотню кілометрів розділила континенти, вкрита величезними крижинами лякає і захоплює одночасно своєю неприступністю. Давайте ж заглянемо в минуле та постараємося зрозуміти, як та коли вперше з'явилася настільки смілива ідея.
Очевидно, що подібна думка виникала в міру розвитку даного регіону, будівництва залізниць та розвитку відповідної інфраструктури. Як сказано у Вікіпедії, ще в 1890 році губернатор штату Колорадо вперше висловив ідею з'єднання Північної Америки та Євразії залізничним поромним зв'язком. Ідея була підтримана керівником Союзу тихоокеанських доріг США та увійшла в «план Харрімана». Перед революцією Росія закінчує будівництво Транссибірської залізничної магістралі, а Микола II схвалює проект, здатний з'єднати континенти. На жаль, його реалізації перешкодила 
Жовтнева революція. Пізніше В. Ленін також висловлює згоду на здійснення цього проекту, однак і в цьому випадку він стає неможливим у зв'язку з Першою Світовою війною. Надалі питання про створення шляху, здатного поєднати два континенти неодноразово обговорюється, виділяються гроші на дослідження подібних проектів, а на Алясці навіть відбувається резервування землі під трасу майбутньої дороги.
Ключовим для даного проекту слід вважати 2007 рік, коли в Росії були прийняті найважливіші документи про розвиток доріг в Далекосхідному регіоні, а В. Путін схвалив стратегію розвитку залізничного транспорту Росії на період до 2030 року. Трохи пізніше в квітні того ж року в Москві відбулася міжнародна конференція «Трансконтитентальна магістраль Євразія - Америка через Берингову протоку». 
Всі ці заходи звернули на проект увагу громадськості та змусили говорити про його можливу реалізацію вже в найближчому майбутньому. Інтерес до проекту підігрівався фантастичною бурильною машиною, замовленою Романом Абрамовичем. Цей тунелепрохідницький комплекс здатний будувати найбільші у світі на даний момент тунелі діаметром 19 метрів. 
На жаль, про цю інформацію не можна говорити як про абсолютно достовірну. Необхідність споруди подібного тунелю стала ще більш активно обговорюватися в 2010 році у зв'язку з виверженням вулкану в Ісландії, що викликала перебої в авіаперевезеннях.
Отже, що ж із себе представляє проект тунелю через Берингову протоку на даний момент. Планується побудувати три тунелі з декількох частин. Два будуть транспортними, по одному в кожному напрямку, та один службовий, в якому розміститься обладнання та кабелі. 
Частина тунелю пройде під водою, частина через острови Діоміда. Таким чином інженери планують зменшити довжину підводної частини та складність будівельної задачі. Існує ще цілий ряд проблем, пов'язаних з реалізацією проекту. В першу чергу це проблеми технічного та економічного характеру. Сміливому задуму людини протистоять сили природи, 
необхідність залучення великих коштів. Втілення можливе лише завдяки координації дій відразу декількох держав, що призводить до виникнення ще низки труднощів.
Таким чином, ми бачимо нелегкий шлях проекту тунелю через Берингову протоку. Думаю, ще не пройдена навіть і половина цього шляху, але все ж хотілося б побачити втілення цього сміливого проекту не дивлячись ні на що. Як доказ сили й непохитності людського задуму, твердості його намірів.
